|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
Футбольні матчі інколи здаються метафорою справжньої війни: вони сповнені сенсу і підтекстів. У 1934 році не німці грали проти поляків, це було протистоянням фюрера із маршалом, Гітлера і Пілсудського, арійців із слов'янами. У фіналі того ж чемпіонату світу італійці не перемогли збірну Чехословаччини, переміг Муссоліні Масарика, фашизм – демократію. Світ розумів, що ідеалізм та мрія де Кубертена відокремити спорт від політики — це фантазії: чемпіонат світу у Муссоліні у 1934 році та олімпіада у Гітлера у 1936 році не залишали у цьому жодних сумнівів. Чи матч напередодні Другої світової війни між Францією та Угорщиною: гра захисників Версальського мирного договору проти його найбільших противників, боротьба задоволеної наддержави з маленькою республікою, яка страждає від фантомного болю після розпаду імперії, що стався недавно; поєдинок демократії з авторитаризмом. ФІФА стверджує, що спорт поза політикою. Ця благородна концепція спортивного ідеалізму походить з XIX століття і вже не відповідає сучасності. ФІФА може або закривати очі на реальність, або визнати, що у таких резонансних випадках як озброєна анексія частини території незалежної країни, навіть найблагородніші наміри не дозволяють їй придушити агресію в зародку. Спорт не поза політикою, а продовжувати раз за разом транслювати цей міф — це осліплювати себе і не бажати взяти на себе відповідальність.